Переглядаючи експозиції провінційних краєзнавчих музеїв можна зробити висновок, що влада намагається пристосувати історію під своє бачення нео-УРСР. У голови чиновників ніяк не вкладається той факт, що вони урядують в незалежній Україні. Чого лишень варті експозиції до 20-ї річниці незалежності, які цілковито присвячені тракторам та відновленням колгоспів.
Музейні працівники, як люди підневільні, намагаються уникати та приховувати документи, які свідчать про окупаційний характер радянської влади та злочини червоноармійців в перші роки більшовицької окупації України. Скажімо, в будь-якому музеї можна без труднощів знайти не те щоб стенд, – цілі зали, присвячені Великій вітчизняній та німецькій окупації. Експонуються документи, які не залишають у відвідувачів жодних сумнівів в злочинній сутності нацистів. Зрештою, так і має бути. Водночас тема радянської окупації УНР просто відсутня. Період 1917-1922 років представлений в музеях Центральної та Східної України переважно як невдала спроба державотворення. Відвідувачам пропонують оглянути копії універсалів Центральної Ради, декілька поштових марок УНР, гривні та карбованці тих часів. Ніяких експонатів з визвольної війни Армії УНР: ні зброї, ні світлин козаків та старшин, ні мап і схем. Нічого. Жодних постанов про розстріли червоноармійцями цивільного населення, фотографій з публічними стратами «бандитів» чи будь-яких інших документів, що кидали б тінь на Червону армію. Найдивовижніше, що в розмові з музейними працівниками з’ясовується: вони чудово знають про своїх земляків-полководців, які уславились в боях за Україну. Екскурсоводи володіють інформацією про бої 1917-1921 рр. на теренах області. Наукові співробітники знайомі з документами ЧК та ГПУ про придушення антибільшовицького спротиву. Однак весь масив згаданої вище інформації не експонується.
