На офіційному сайті Херсонської міської ради з’явилось чергове опитування: «Чи підтримуєте Ви повернення вул. Карла Маркса її історичної назви – Потьомкінська?». Можна було б вітати бажання влади розпочати процес перейменування вулиць, якби не декілька «але».
По-перше, хто визначає перелік вулиць, які слід перейменувати? Чому почали саме з вулиці Карла Маркса? Адже існують вулиці, які викликають куди більше запитань: Чекістів (колишня вул. Дніпровська), Дзержинського (колишня вул. Судова та Семінаристська), Леніна (колишня вул. Соборна) тощо. Чому не почали зі зміни цих назв?
По-друге, дивує як саме «повертають істоичні назви». Якось надто вибірково. Наприклад, усі пам’ятають, як міська рада проводила опитування про найменування площі перед ККЗ «Ювілейний». Нагадаю, що за результатами цього опитування, яке тривало з 22 до 29 липня 2010 року, впевнену перемогу одержала назва «Спаська площа». За цю назву проголосували 57,56% опитаних херсонців. Зазнали краху варіанти «Очаківська брама» та «Катерининська площа», на які й робила ставку депутатська більшість. Не склалось. Так, депутати хотіли «Катериненську площу», а отримали «Спаську». Звісно, що на цьому опитування громадської думки завершилось – депутати відправили це питання на «доопрацювання». Площі так і не дали імені.
Пригадується, як депутати ухвалили рішення про присвоєння набережній у парку Слави імені партизанського командира, борця з УПА та «бандпособнікамі» (цивільним населенням Ковельського району Волинської області), О. Ф. Федорова. Чомусь тоді навіть не поцікавились думкою херсонців чи бодай експертної групи істориків та краєзнавців про цю персону.
Отже, як показує досвід перейменувань, залежно від обставин можна «найменовувати» або «повертати назви», - якщо йдеться про імперські топоніми. Якщо назви не зовсім підходять (Соборна, Стрітенська, Спаська, Семінаристська, Судова) – тоді треба вигадувати нові.
Натомість трапляється позитив — крайній випадок із площею ім. В. Чорновола, за яку голосували депутати з різних груп та фракцій. Цей приклад показує, що є сенс закликати до здорового глузду.
Користуючись нагодою, хочеться порадити міській владі не вигадувати велосипед і не творити на карті Херсона новітній салат олів’є, де поруч з іменами Хмельницького та Чорновола будуть присутні імена людей, які існування незалежної України розглядали як власну трагедію життя.
Шановні можновладці!
1) Скористайтесь досвідом попередників. Ще у 1990-х існувала комісія на чолі з херсонським краєзнавцем Августом Вірличем, яка розробила пропозиції щодо перейменувань вулиць. Ознайомтесь із цими напрацюваннями.
2) Варто частіше відходити від кліше та стереотипного мислення. Історія нашого міста - це не лише «Катерина та її Фаворит» разом із відважними чекістами. Існує безліч цікавих тем та унікальних особистостей, якими може пишатися наше місто.
Відомі херсонці, імена яких заслуговують носити херсонські вулиці (народились, навчались, працювали у Херсоні):
• Скадовський Сергій Балтазарович, громадський діяч, благодійник, засновник м. Скадовська.
• Джон Говард, англійський юрист, філантроп, дослідник масових інфекційних захворювань у Європі.
• Іван Карпенко-Карий, український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського.
• Алмазов Олекса Дмитрович, український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР.
• Кедровський Володимир Іванович, державний і політичний діяч, публіцист, полковник Армії УНР. Зробив карколомну кар'єру від підпоручика РІА до очільника Державної інспекції військ Армії УНР. Був особисто знайомий із найвидатнішими українцями ХХ ст.: Іваном Франком, Левом Мацієвичем, Євгеном Коновальцем, Олександром Кошицем. У Перших визвольних змаганнях втратив практично всіх рідних та близьких. До самої смерті на еміграції лишався помітною фігурою суспільно-політичного життя українців.
• Мішель Андрієнко-Нечитайло, всесвітньовідомий живописець і театральний художник, який працював у Франції, Австрії, Італії, США та Великій Британії.
• Максим Редкин, воїн Армії УНР, єдиний херсонець — учасник Другого зимового походу.
• Біднов Василь Олексійович, український громадський і культурний діяч, історик української церкви, член Української Центральної Ради.
• Грінченко Борис Дмитрович, український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.
• Малеча Нестор Михайлович, етнограф, мовознавець, педагог, громадський діяч. Засновник першого у Херсоні українського політичного товариства.
• Челюк Іван Микитович, український громадський та політичний діяч, засновник українського кооперативного руху на Херсонщині.
• Грін Олександр Степанович, російський письменник.
• Мейерхольд Всеволод Емільйович, російський і радянський театральний режисер, актор, педагог. Один із реформаторів театру.
• Кучеревський Євген Мефодійович, український футбольний тренер.
Звісно, це лише неповний перелік тих, хто давно чекає на заслужену увагу. Однак будь-які рішення, прибутків від яких одразу не видно, даються нашій владі з колосальними труднощами.
Павло Подобєд
